Руслан Сергійович брав участь у найзапекліших боях, зокрема, на таких стратегічно важливих напрямках, як Дебальцеве та Іловайськ.
У 2017 році отримав поранення, що стало наслідком важких бойових дій. Проте, навіть після цього, не зрадив своїм переконанням та залишився вірним військовій справі.
З початком повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року Руслан Сергійович, не вагаючись, став на захист своєї країни. Він одним із перших вступив до лав добровольчого формування, демонструючи свою незламну волю та патріотизм. Вже у березні 2022 року приєднався до Збройних Сил України, де продовжив боротьбу з російськими окупантами.
4 червня 2022 року родина Руслана Сергійовича отримала трагічну звістку: «Ваш чоловік загинув як Герой України, захищаючи Батьківщину».
Руслан Дзюба віддав своє життя в боях за місто Бахмут Донецької області, де точилися одні з найзапекліших боїв російсько-української війни.
Прощання з Дзюбою Русланом Сергійовичем відбулося 6 червня 2022 року на майданчику біля будинку культури у селі Засулля Лубенського району.
Свій останній спочинок воїни знайшов у селі Солониця, де його пам’ятатимуть як справжнього Героя, що віддав життя за мирне майбутнє України. Він назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав, як приклад незламності духу та патріотизму.
У Героя залишилися дружина, доньки.
Указом Президента України від 13 липня 2022 року № 497/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Руслана Дзюбу нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). https://www.president.gov.ua/documents/4972022-43305
«Роман був людиною різносторонніх захоплень. Мав хист до техніки і модернізував власноруч мотоцикл «МТ-70» перетворивши його на байк. А які прекрасні ковані із заліза речі робили його майстерні руки! Знаю, що зроблені Романом ковані ворота, й до сьогодні прикрашають обійстя вовчан. Міг легко подарувати товаришеві виріб, над яким працював не один місяць. Бережу зроблену Романом статуетку птаха, що летить до сонця. Це пам’ять про мого найкращого друга. Для мене він став втіленням свого творіння: здійснивши подвиг, поринув до Небесного воїнства».
Роман був товариським. Ніколи не опускав рук, не падав духом. Готовий був підтримати і допомогти. Брав участь у художній самодіяльності, виступав з іншими аматорами на сцені сільського Будинку культури. Запам’яталися його пісні під гітару та участь в інсценізованих виставах. Працював завідувачем господарства Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібодар». Заочно закінчив Полтавську державну аграрну академію. Працював у селі ковалем.
На початку вересня 2014-го був мобілізований до лав Збройних Сил України, служив старшим стрільцем 17-та окремої танкової бригади. Позивний – «Тракторист». З серпня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на Сході України.
22 жовтня 2014-го опівдні розвідувальна група 17-ї окремої танкової бригади на автомобілі УАЗ, за кермом якого перебував Роман Крутько, проводила розвідку від Маріуполя в напрямку села Пищевик Новоазовського (нині Волноваського) району Донецької області. Близько 13:00 на під’їзді до мосту через річку Кальміус розвідники потрапили в засідку російсько-терористичних військ. Терористи вчинили напад із засідки на машину військовиків. Водій встиг зорієнтуватися й вивести автівку в кювет так, щоб бійці змогли безпечно вийти. Коли Роман уже вистрибнув з автівки, біля його ніг вибухнула граната, а коли він упав, у нього влучила ще й куля снайпера. Від отриманих поранень військовослужбовець загинув на місці.
За даними РНБО, завдяки діям розвідників удалося виявити велике скупчення російсько-терористичних сил поблизу села Пищевик і запобігти форсуванню ними річки Кальміус.
25 жовтня 2014 року похований на кладовищі села Вовчик Лубенського району Полтавської області.
НАГОРОДИ:
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, Крутько Роман Іванович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Рішенням Полтавської обласної ради «За вірність народу України» І ступеня (посмертно).
26 жовтня 2015 року у Кременчуцькій спеціалізованій школі № 7 (вул. Пілотів, 41Б) було відкрито меморіальну дошку Крутьку Роману Івановичу, першому із випускників, загиблому в зоні АТО. Ініціаторами встановлення дошки були однокласники Романа, випускники 1991 року.
У Кременчуці громадськими активістами і простими небайдужими містянами засновано «Алею Пам’яті». Серед дерев, посаджених в пам’ять Героїв, уродженців міста, які не встигли посадити свій сад, бо у грізний час виконали свій священний обов’язок перед Батьківщиною, віддавши у боротьбі з ворогом своє життя, є й дерево Романа Крутька.
Шанують пам’ять про Героя і у селі Вовчик, в якому Роман Іванович проживав із родиною. Одна із сільських вулиць носить ім’я Героя. У Вовчицькому районному історико-краєзнавчому музеї у залі, присвяченому сучасній російсько-українській війні, на почесному місці портрет Романа.
Щороку з 2015 р. відбувається футбольний турнір імені Романа Крутька. З кожним роком збільшується кількість його команд-учасників, а останні два роки паралельно проводиться ще й благодійний ярмарок на підтримку ЗСУ.
ДОЛІВКА
у тій хаті мати годує з ложки свою матір: її очі глибокі, наче вода у зимовій криниці, її сни прохані, тому студені. вона посивіла більше за свою родительку, вона бачить далі, ніж бачать усі. у тій хаті немає телевізора, а є фото її сина-коваля: із онуками є, у вишиванці є, у формі – нема й не буде. вона щодня іде мимо воріт, які кував її син, у неї гостюють інші сини, ним порятовані, кузня мовчить, мальви – крижаніють, а вчора у тій хаті долівка тріснула… тріснула ДОЛІВКА.
2017 р. Вірш зі збірки Ганни Кревської «Імена снігу»
В цей день 2014 р. на східній околиці Маріуполя під час нападу диверсійної групи загинув Роман Крутько – спортсмен, коваль, доброволець, батько двох доньок і люблячий СИН. Мав позивний «Тракторист». То було найтяжче в моєму журналістському житті інтерв’ю… Інтерв’ю з ЙОГО МАМОЮ…
