БЄЛОРУС ВЛАДИСЛАВ ВІКТОРОВИЧ

Саме в цей час хлопець захоплюється поезією, пише вірші. У них переплелися мотиви кохання та болю, радості та смутку. Ніби передчуваючи трагедію, народжуються все нові й нові рядки…

Останнім місцем служби хлопця став самохідно-артилерійський дивізіон у зоні АТО. 12 липня 2014 року поблизу села Червона Зоря Шахтарського р-ну Донецької області під час мінометного обстрілу, тримаючи позицію, Владислав Бєлорус кинувся на допомогу старшому солдатові Миколі Калашнику. Один із снарядів влучив у самохідну артилерійську установку 2С-30 «Акація», боєкомплект здетонував. На жаль, обидва хлопці загинули.

Товариш по зброї згадував: «З поля бою його встигли довезти до шпиталю. Влад мав міцне здоров’я, боровся до останнього, але не витягли…» Його серце перестало битися о 16.30. Юнакові був лише 21 рік…

Поховали Бєлоруса В. В. 16 липня на Алеї героїв на міському кладовищі. На могилі встановили пам’ятник, на якому  вигравіювано дві фотографії Владислава. На одній зображено молодого парубка у військовій формі, на іншій – замріяного, з легкою усмішкою юнака (таким його запам’ятали батьки).

«Душа перелита в слово»

Говорять, що на війні гинуть кращі… Владислав  став першим лубенцем, який загинув, боронячи рідну землю. Побратими, які завжди відгукувалися про юнака добре, говорили, що Влад ніколи ні на що не жалівся, завжди піклувався про інших, був справжнім патріотом, дали йому позивний – «Філософ». І не дарма, адже людину з такою душею, мисленням і талантом завжди помітять інші…

Про подвиг Владислава дізналася вся Україна  завдяки кореспондентам каналу «Лтава», які зняли відеоролик і взяли інтерв’ю в його матері, побратимів та класного керівника Кіріяк Леніни Миколаївни.

«Надворі осінь. Тихо опадає з дерев пожовкле листя, барвистим килимом милують око ще не зів’ялі від лютих морозів квіти… Так гарно навкруги, а серце огортає біль від того, що цієї краси вже ніколи не побачать сотні юнаків, які загинули в АТО, захищаючи рідну Україну. І серед них –  наш Владислав. Владе (так по-дружньому ми тебе називали), ти був звичайним хлопчиком… Єдине, можливо, що відрізняло тебе від інших юнаків, – це те, що ти намагався жити так, щоб нікому не завдати болю. А нам усім сьогодні так боляче від того, що немає тебе поряд із нами. Ти говорив про те, що ми ще будемо тобою пишатися…

Владику! Ми пишаємося тобою! Але чому ж таким болем пронизує ця пошана наші серця? Ти не любив говорити багато, частіше просто щиро посміхався, а всі свої думки й почуття висловлював у віршах. На жаль, багато із твоїх маленьких творінь загинули разом із тобою. Але ті вірші, що вдалося розшукати, зібрані в  збірочці, яка й стане безсмертною пам’яттю та болючим спогадом про тебе, наш любий Владику. Ми пишаємося тобою, любимо й завжди будемо пам’ятати про тебе…»

За спогадами Марини Петрівни, матері Владислава, свій вільний час хлопець любив проводити на лубенських пагорбах, милуючись краєвидами рідного краю, які, як і поезія  Т. Г. Шевченка,  надихали хлопця на створення власних поезій. За два дні до своєї смерті Влад написав вірш, так званий лист-звернення до своєї матері, немовби передчуваючи, що більше не побачиться з найріднішою… Хлопці переписали його й уже після смерті передали родині юнака.

Друзі й рідні втілили мрію Владислава в реальність і видали збірку поезій під назвою «Душа перелита у слово». На жаль, це сталося вже після його трагічної загибелі.

НАГОРОДИ

08.08.2014 року рішенням сорок четвертої сесії Лубенської міської ради шостого скликання Бєлорус Владислав Вікторович, солдат військової служби за контрактом Збройних Сил України, нагороджений відзнакою «За заслуги перед містом Лубни» (посмертно).

За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України № 873/2014 від 14.11.2014 року Бєлоруса Владислава Вікторовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/873/2014#Text

24 листопада 2014 року в Лубенській спеціалізованій школі № 6 відкрито меморіальну дошку Владиславові Бєлорусу.

Ім’я героя АТО, Владислава Бєлоруса, занесено до Книги Пошани Лубенської міської ради (рішення 53-ї сесії Лубенської міської ради шостого скликання від 19 червня 2015 року).

19 лютого 2016 року вулицю Плеханова перейменували на вулицю Владислава Бєлоруса.

Пошанований Герой на Українському меморіалі пам’яті героїв, що загинули за Україну https://ukraine-memorial.org/ua/biography/belorus-vladislav-viktorovich