ОМЕЛЬЧЕНКО РОМАН МИКОЛАЙОВИЧ

Але окрім спортивних майданчиків, у житті Романа існував ще один, тихий і водночас захопливий світ – радіоелектроніка. У вільні години він часто занурювався у лабіринти мікросхем, з паяльником у руках повертаючи до життя старі радіоприймачі, вдихаючи нове дихання у зламані підсилювачі. Ця кропітка робота вимагала зосередженості та терпіння, розвиваючи його аналітичні здібності та наполегливість.

Після закінчення школи Роман продовжив свій освітній шлях у професійно-технічному училищі №53, що розташовувалося в мальовничому селі Войниха. А кожне літо та вихідні ставали часом особливої радості – поїздки до дідуся та бабусі в затишне село Піски Лубенського району. Там, на берегах спокійної річки, серед зелених лугів брати проводили незабутні години за риболовлею, насолоджуючись простими радощами сільського життя. Вони допомагали стареньким по господарству, вбираючи в себе мудрість поколінь та відчуття зв’язку з рідною землею. Роки минали, хлопці мужніли, набиралися життєвого досвіду.

Настав час, і Роман обрав свій професійний шлях, а згодом його було призвано на строкову службу до лав Збройних Сил України. Він служив у саперно-понтонному батальйоні 25-ї Чапаєвської дивізії, де гартувався його характер, зміцнювалася дисципліна та почуття військової братерства.

Повернувшись після служби до рідних Лубен, Роман зустрів свою долю, створив сім’ю, наповнивши свій дім затишком та любов’ю. Він знайшов себе у геодезичній службі, де його точність та уважність були незамінними. У вільний час його знову вабили сторінки книг, що відкривали нові світи та ідеї, а також магічний світ радіотехніки, де він знаходив розраду та натхнення.

Але мирне життя було жорстоко порушено війною, що спалахнула на сході країни. У серці Романа не могло бути вагань – він добровільно став на захист Батьківщини, своєї родини, народу. Його рішення було твердим і безкомпромісним. Жодні сльози рідних не змогли похитнути його рішучості. Він відчув поклик свого серця, поклик справжнього чоловіка та патріота. Із п’ятою хвилею мобілізації Роман Омельченко став солдатом, добровольцем, сповненим рішучості боронити рідну землю. 17 червня 2015 року він уже був у складі 93-ї окремої механізованої бригади, виконуючи обов’язки механіка-водія БМП-2, отримавши серед побратимів свій бойовий позивний – «Яша-2», що став символом його мужності та відданості. Того ж року підступна хвороба – вада серця – намагалася вирвати його з бойового строю, але його незламний дух переміг недугу, і він знову повернувся на передову, вірний своїй присязі та своїй країні.

Вечір 18 липня 2016 року став чорною сторінкою в історії Лубенщини. Поблизу села Кримське Новоайдарського району Луганської області під час виконання бойового завдання група військовослужбовців 93-ї ОМБр потрапила у засідку, під ворожий обстріл із гранатометів та кулеметів. У запеклому бою троє бійців отримали важкі поранення. Роман, не вагаючись ні миті, разом з іншими членами екіпажу БМП-2 кинувся на допомогу побратимам, на евакуацію поранених. Але за крок до порятунку їхню бойову машину підірвала підступно замаскована протитанкова міна. Страшний вибух обірвав життя мужніх воїнів. Довгим і болісним був шлях повернення тіла Героя до рідної землі, до батьківського дому, де його так чекали.

22 липня 2016 року тихий шепіт вітру ніс над Пісками скорботну звістку. Село зустрічало свого Героя, встеляючи його останню дорогу квітами печалі. Без Романа залишилися батьки, брат, дружина та двоє маленьких синів, для яких він назавжди залишиться прикладом мужності та жертовності.

Похований у с. Піски.  

Ім’я Романа Миколайовича Омельченка навіки закарбоване в історії боротьби українського народу за свою свободу та незалежність. Він став символом незламності духу, відваги та самопожертви. Пам’ять про нього житиме у серцях рідних та близьких, у спогадах побратимів, у назвах вулиць та майданів, нагадуючи майбутнім поколінням про ціну миру та свободи, за які він віддав найцінніше – своє життя. Його подвиг – це не просто героїчний вчинок, це яскравий приклад справжнього патріотизму та безмежної любові до Батьківщини.

Нагороди та увічнення пам’яті:

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної  цілісності України, вірність військовій присязі згідно Указу Президента України № 476/2016 від 27 жовтня 2016 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) –https://www.president.gov.ua/documents/4762016-20662

Портрет Героя став частиною меморіалу «Стіна пам’яті полеглих за Україну» в Києві, зайнявши почесне місце серед інших Героїв, що віддали своє життя за майбутнє України.

«Почесний громадянин Лубенщини», занесений до книги Пошани Полтавської обласної ради – https://oblrada-pl.gov.ua/page/zaneseni-do-knygy-poshany

Меморіальні дошки встановлені на приміщенні Першої гімназії імені Матвія Номиса у м. Лубни та у с. Піски Лубенського району.

Ім’я Омельченка Романа Миколайовича викарбувано на плиті біля пам’ятного знаку воїнам-лубенцям, які загинули під час російсько-української війни у парку ім. Олеся Донченка у місті Лубни, пошановано Героя і на Алеї Пам’яті у сквері Героїв Небесної Сотні.