САМОЛЕНКО ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ
31.12.1968 – 12.02.2015
Народився 31 грудня 1968 року у місті Лубни Полтавської області. З 1976 по 1984 рік навчався в Лубенській середній школі № 3. Закінчив 8 класів і отримав свідоцтво № 59742
Пройшов строкову військову службу в Радянській армії під Ленінградом, війська швидкого реагування. У 1990-х роках служив за контрактом, окрема бригада з охорони дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав в Україні НГУ. Здобув професію системного адміністратора. Мешкав із сім’єю у Києві.
З травня 2014-го – доброволець, стрілець-гранатометник, 2-й батальйон спеціального призначення НГУ «Донбас», псевдо «Вован», на фронт пішов з Майдану. Брав участь у звільненні Курахового, Лисичанська, Попасної.
Під час боїв за Іловайськ, рятуючи з-під обстрілу вантажівку з боєприпасами, Володимир зазнав осколкового поранення в руку, після лікування повернувся до підрозділу.
Загинув 12 лютого 2015 р. під час проведення зачистки територій від залишків незаконних збройних формувань в селі Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве – Артемівськ (Донецька область).
12 лютого 2015-го українські десантники займають штурмом частину села Логвинове та розблоковують трасу Бахмут – Дебальцеве. У селі залишилися осередки опору, які придушуються; частини батальйону «Донбас» спільно із ЗСУ проводять зачистку селища і прилеглої ділянки траси. Танкісти у 20-хвилинному бою під Логвиновим ліквідували щонайменше 8 російських Т-72 5-ї танкової бригади, ліквідували до 50 одиниць живої сили терористів, полонили 12, знищено ворожий танк, підбито БТР. З українського боку втрати в техніці склали 2 танки батальйону «Донбас», у 30-ї бригади — 2 танки та БМП.
По мірі просування вглиб населеного пункту «Донбас» потрапив у засідку та, розбившись на дві групи, почав відхід — перша група відходила із полоненими, друга група прикривала. В групі прикриття загинув Володимир Самоленко – «Вован».
21 лютого 2015 року російські бойовики знайшли обгорілі тіла трьох загиблих воїнів «Донбасу» та передали їх українській стороні.
Рештки тіла вдалось ідентифікувати більш ніж за два роки, за результатами третьої експертизи ДНК, яка показала 99,999 % збігу, – серед похованих на Краснопільському кладовищі тимчасово невстановлених захисників Батьківщини. 6 липня 2017 року з Володимиром Самоленком прощались на Майдані Незалежності. Перепохований на Берковецькому кладовищі. Без Володимира лишилися дружина та донька.
Зі спогадів:
Лащенко Наталія Іванівна (його рідна сестра) розповіла, що їхня сім’я була багатодітною (троє дітей – два сини і донька). Володя був старшим. Мати, Лідія Олександрівна, працювала бухгалтером у типографії, батько, Іван Іванович, на заводі «Комунар».
Володимир зростав трудолюбивим хлопцем, жалісливим, як і багато дітей у цей час, був рухливим, жвавим, але ніколи не ображав менших, слабших.
Солод О.О., учитель української мови і літератури, згадує, що у родині, де ріс Володимир, сповідували споконвічні людські цінності. Він поважав старших, мав друзів серед однокласників.
Лисенко Л.М., яка у той час працювала піонервожатою, пригадує його як позитивного учня, який виділявся серед інших скромністю. Був сурмачем.
«Я готовий битися за 15 сантиметрів своєї землі!» у відео Олександри Чупріної на каналі YouTube
НАГОРОДИ
Указом Президента України № 12/2018 від 22 січня 2018 року, «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). https://www.president.gov.ua/documents/122018-23514
Портрет на меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» у Києві: секція 6, ряд 5, місце 19. https://memorybook.org.ua/21/samoylenko.htm
Нагороджений недержавною нагородою «Іловайський Хрест» (посмертно), яку започаткувала спільнота колишніх бійців-іловайців, ГО «Справедливість».
