ВОЗНЮК ОЛЕКСАНДР ОЛЕГОВИЧ

Війна застала Олександра в Криму, в с. Перевальне Сімферопольського району, де він проходив службу у 36 окремій бригаді берегової оборони, коли російські війська почали захоплення Криму. Залишився вірним військовій присязі і разом і іншими військовослужбовцями виїхав на материкову частину України. З 2024 року захищав Батьківщину на Східному фронті.

Молодший сержант, командир САУ гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону 503-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС Збройних Сил України. Виконував завдання на території проведення антитерористичної операції, оперативно-тактичне угрупування «Маріуполь».

Загинув 2 березня 2017 року внаслідок підриву самохідної артилерійської установки на фугасі в районі між смт. Талаківка та окупованим селом Пікузи (колишнє Комінтернове), під час евакуації українських військових з-під обстрілу. Ще троє бійців тоді дістали поранення.

4 березня 2017 року відбулося прощання з морським піхотинцем

Похований Новому кладовищі у с. Новаки.

Залишилися батьки, брат, сестра та маленька донька.

Нагороди та увічнення пам’яті:

Указом Президента України № 104/2017 від 10 квітня 2017 року, «за особисту мужність, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку», Вознюк Олександр Олегович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/104/2017#Text

Нагороджений медаллю Української Православної Церкви Київського Патріархату «За жертовність і любов до України».

Занесений до Книги Пам`яті полеглих за Україну https://memorybook.org.ua/3/voznuykmarines.htm

9 червня 2017 року на приміщенні Лохвицького медичного училища відкрили меморіальну дошку на честь Олександра Вознюка https://lohvica-rayrada.gov.ua/news/09-11-53-12-06-2017/

Відкриття продовжилося мітингом-реквіємом у залі Лохвицького медичного училища з приводу відкриття меморіальної дошки випускнику закладу, бійцеві 36-ї окремої бригади морської піхоти Олександрові Вознюку http://www.old.zorya.poltava.ua/2017/07/07/probach-meni-mamo-probach-meni-tatu/

24 квітня 2018 року в місті Глухів на будівлі навчального корпусу № 1 Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка відкрили меморіальну дошку загиблому на війні студенту університету https://styler.rbc.ua/ukr/zhizn/dumal-tom-stanet-geroem-gluhove-otkryli-memorialnuyu-1524999966.html

Ім’я Вознюка Олександра Олеговича викарбувано на плиті біля пам’ятного знаку воїнам-лубенцям, які загинули під час російсько-української війни у парку ім. Олеся Донченка у місті Лубни, пошановано Героя і на Алеї Пам’яті у сквері Героїв Небесної Сотні.

Матеріали:

На вірш Олександра Вознюка «Что за слово такое «война»?, який він присвятив своєму загиблому товаришу і командиру Юрію Загребельному, знято кліп для військового телебачення України

Навесні 2014 року, коли військова частина Олександра Вознюка в Перевальному перебувала в облозі російських військових, його батько разом з іншими полтавськими священниками поїхав до нього. Це була перша волонтерська поїздка, з якої виникла спільнота Полтавського Батальйону Небайдужих.

Вірш Олександра, який він зачитував на камеру під час російської анексії Криму:

Не спи, моя рідна земля,
Прокинься, моя Україно,
Бо всі ми – велика сім’я
І любим свою Батьківщину.

Карпатські долини, гаї і діброви,
Кримські степи безкраї, широку.
Красива природа і добрії люди-
Цього ми ніяк не маєм права забути.

Завжди пам’ятай, хто твій батько та мати,
Історію предків своїх маєш знати.
Не зраджуй народу! Шануй свою мову.
І Гімн український, мов ту колискову,

Що мама співала в дитинстві тобі,
Ти гордо співай, як соловейко весні.
Люби Батьківщину свою ти завжди,
ЇЇ не цурайся, бо син ти її.

Зі зброєю в серці, в вогнем у руках
Лечу я до тебе, немов білий птах!

«Тримай небо, синку», ці слова залишила під записом волонтера Яна Осоки у Facebook одна з користувачок соцмережі. Запис стосувався 25-річного бійця, Героя Олександра Вознюка. http://www.old.zorya.poltava.ua/2017/03/17/trymaj-nebo-synku/

Про загибель Олександра Вознюка на онлайн-ресурсі «Полтава 365»: https://poltava365.com/vijna-trivae-vid-mini-zaginuv-zhitel-loxviczi.html

ОТЕЦЬ ГЕОРГІЙ

Родині священика, чий син –
Олександр Вознюк загинув в АТО

Отець Георгій вдягає хреста
В тінях печалі натільної.
Друге Різдво, а колядка проста:
Хочеться служби недільної.
Тепле кадило і теплий вівтар.
Ласка свічі материнської.
Та дзвони пропустять один удар.
Храм землі української.

Що то за церква? Усіх святих,
Парк порівняли могили.
Згадай, Георгію, їх усих –
Тут «без попа» хоронили.
Отець говорить про благодать,
Коли звоювати змія…
Півча співає. Святі мовчать.
Там, за вікном, – завія.

«Ви світло для світу в оцій пітьмі, –
Георгій стає на коліна.

Мудрими будьте, не будьте німі.
Ще буде для нас Україна!»
Матушко, нащо ідеш на хори?
Сни херувимів мовчать.
Сину Марії було тридцять три,
Вашому – лиш двадцять п’ять.

Братія вип’є вино та кров.
Перестелить довгі столи.
Серце прошите голкою знов.
Хоч воском його затули!
Ген, біля церкви, каменем перст:
Скільки іще в боротьбі…
Боже, важче в батюшки хрест.
Чи воїни всі при Тобі?
7.01.2022 р. Ганна Кревська