1995 рік став знаменним у його особистому житті: він створив сім’ю. Доля склалася так, що чоловік мав самостійно виховувати доньку, яка стала для нього найважливішим досягненням у житті та джерелом безмежної гордості.
Віктора пам’ятають як веселу, товариську та життєрадісну людину, яка любила жартувати та цінувала дружні стосунки. У вільний від роботи час він знаходив розраду у грі у волейбол із однолітками у спортивній школі, віддаючи цьому заняттю три вечори на тиждень. Він також любив відпочинок на природі в колі однодумців. Вихідні дні, зазвичай, присвячував доньці: вони разом активно проводили час, займаючись спортом.
Віктор мудро ставився до життєвих труднощів і завжди радив своїй крихітці сприймати негаразди з посмішкою, не дозволяючи їм глибоко проникати в серце. У нього було багато мрій, одна з яких так і не здійснилася: він розробив креслення власного будинку, але так і не втілив задум у життя.
Травень 2014 року став переломним моментом у житті Віктора. Спонуканий патріотичним поривом, він став добровольцем, подавши документи для вступу до лав захисників України. Під час війни на Сході України Віктор Дмитренко став командиром роти охорони 2-го батальйону спеціального призначення НГУ «Донбас».
29 серпня 2014 року, під час виходу так званим «зеленим коридором» з Іловайського котла, Віктор Дмитренко їхав у кузові броньованої вантажівки КАМАЗ у складі автоколони батальйону «Донбас» дорогою з села Многопілля до села Червоносільське. Коли КАМАЗ вже в’їжджав до Червоносільського, по ньому вистрілив російський танк. Кабіну вантажівки розірвало, здетонував боєкомплект у кузові. Тоді ж загинули ще кілька бійців.
Віктор прослужив лише три місяці. Його бойовий шлях трагічно обірвався в Іловайську. Він потрапив в оточення, відоме як Іловайський котел, де й загинув, віддавши своє життя за свободу та незалежність рідної землі.
Дмитренко Віктор Іванович назавжди залишиться в пам’яті рідних, друзів та бойових побратимів як мужній воїн, люблячий батько та світла людина. Його жертовність є прикладом незламного духу українського народу в боротьбі за свою Батьківщину.
1 липня 2015 року на честь Віктора Дмитренка його позивним «ВДВ» було названо один із танків танкової роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення ЗСУ «Донбас-Україна». https://memorybook.org.ua/5/dmitrenkoviktor.htm?fbclid=IwY2xjawKZHSdleHRuA
29 серпня 2015 року в селі Засулля, аби вшанувати пам’ять лицаря волі Віктора Дмитренка, було відкрито меморіальну дошку.
18 травня 2018 року в Лубенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1 відбувся мітинг, присвячений вшануванню пам’яті загиблих лубенців – випускників цієї школи, серед яких був і Віктор Дмитренко
24 березня 2021 року біля меморіальної дошки, яка встановлена на честь загиблих в АТО випускників Лубенської загальноосвітньої школи №1, вшанували пам’ять Дмитренка Віктора Івановича. У день вшанування загиблого бійця до Лубен прибули командир військової частини 3052 полковник Сергій Регеда разом із заступником, які передали доньці Віктора Дмитренка батькову нагороду «За доблесну службу» (посмертно)
НАГОРОДИ
Дмитренко Віктор Іванович був посмертно нагороджений «Іловайським хрестом».
Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року Віктора Дмитренка посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. https://www.president.gov.ua/documents/1762015-18689
